Чудові слова! Хочу знову згадати діалог батька та сина, бо сама родом із СРСР, про який нинішні діти вже майже забули.

Діалог батька та сина

«Одного разу син спитав свого батька:»

• Як ви жили раніше без технологій, інтернету, комп’ютерів, телевізорів, кондиціонерів, мобільних телефонів?

«Батько відповів:»

— Так само, як ваше покоління живе сьогодні — без молитов, співчуття, честі, пошани, сорому, скромності, без читання книг.

Життя покоління 1945-1985 років

Ми, що народилися між 1945 і 1985 роками, були по-справжньому щасливі, і наше життя — найкраще підтвердження цього. Ми каталися на велосипедах без шоломів, з першого дня самостійно ходили до школи, а після уроків грали на вулиці до самого заходу сонця. Ми не сиділи годинником перед телевізором, а проводили час зі справжніми друзями, а не з віртуальними. Ми пили воду з-під крана, ділили газовану воду на всіх — і не хворіли.

Наші батьки лікували нас простими вітчизняними засобами та народними методами. Ми їли багато хліба та картоплі, але не набирали зайвої ваги. Ми ділилися іграшками та книгами, і хоча наші батьки не були багатими, вони дарували нам любов і вчили цінувати духовні цінності більше за матеріальні. Ми знали, що таке справжні людські риси: чесність, вірність, повага, працьовитість. У нас не було мобільних телефонів, відеоігор та інтернету, але були справжні друзі.

Справжні друзі та спогади

Ми заходили у гості без запрошення, нас пригощали простою їжею. Наші спогади відображені на чорно-білих фотографіях, але вони були яскравими та дорогоцінними. Ми із задоволенням гортали сімейні альбоми, зберігали портрети предків. Книги ми не викидали — ми стояли за ними у чергах і читали з величезним задоволенням.

Унікальне покоління

Ми не виставляли своє життя напоказ і не обговорювали чуже, як це часто буває зараз у соціальних мережах. Ми є унікальним поколінням, бо слухали своїх батьків і готові слухати своїх дітей. Ми ті, хто вам допомагає, ми рідкісне видання. Цінуйте нас, навчайтеся у нас, дорожіть нами, поки ми ще поряд.

Про сьогоднішню реальність

Я вирішила опублікувати цей текст, написаний майже рік тому, не через ностальгію, а щоб показати реальність сьогодення. Реальність така, що старшому поколінню, можливо, доведеться піти разом із молодим, бо духовний світ людства, схоже, втрачає свої орієнтири.

Старшому поколінню не треба пояснювати це, а тим з молодих, хто ще не поринув у цифрову матрицю, я сподіваюся, вдасться зрозуміти те, що відбувається, і знайти спосіб зберегти світло в собі. Ми завжди можемо знайти вихід із будь-якої ситуації, якщо будемо йти в майбутнє з негаснучим світлом у руках.